Бруно Ферреро "365 історій для душі"
 28 січня
                                                                 Дуб і троянда
      У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величним, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.
    Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листочками і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от-от зів’яне. 
    Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти – лише нікчемна колюча галузка!»
    Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченими листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки.
     Через це Дуб дуже пишався собою.
     «Наповнюю небо чудовими симфоніями! Я наче оркестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?»
      Несмілива Троянда перелякано мовчала.
      Коли настало літо, зацвіла.
      Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.
Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж є насправді. Боїться бути собою.
Квіти просто квітнуть.

Бруно Ферреро "365 історій для душі"
 27 січня
                                                                          Щодня
      Одного вченого і шанованого всіма рабина попросили прочитати лекцію про вихід Ізраїлю з Єгипту у найбільшому культурному осередку міста. Слухачі були освічені та підготовлені, уважно слухали лекцію.
      Рабин так описав події, що стосувалися небесної манни: «Господь послав на землю Свій хліб, що був смачний, наче медівник, і котрого вистачало на один день. Його не можна було зберігати до наступного дня, за винятком п’ятниці. Коли сонце починало пригрівати, манна топилася…»
      Один слухач перервав його: «Яка нераціональність! Чому лише на один день? Чи не краще було б послати запаси, яких стало б на рік? Це було б розумніше і потребувало б менше зусиль».
      Рабин за своєю звичкою відповів притчею. «Один великий цар мав сина. Той був іще дитиною, але колись мав уступити на престол, і його освіта була справою державної ваги. За законом цар міг бачити сина лише один раз на рік. Він дуже любив його, а малий царевич – свого татуся. Прагнули бути разом трохи довше. Та закон був невблаганним. І так помалу стали чужими один одному». Рабин продовжив лекцію: «Тому Бог посилав Свій дар щодня».
     Тому також молимося щодня.

Пам’ятаємо! Біль втрати тяжкий...

Життєве кредо
У цьому світі багатим нас робить не те, що ми одержуємо, а те, що ми віддаємо (Генрі Бічер).

Мосійчук Тетяна Петрівна

заступник директора з навчально-виховної роботи Берестовецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Костопільської районної ради Рівненської області, вчитель української мови та літератури